Біографію людини можна вмістити у кілька рядочків: народився, пішов до школи, працював, зібрався… Що — помирати? Коли пишеш автобіографію, то здасться, що все твоє минуле — лише передумова того, що іще збираєшся зробити. Але в тій передумові уже так багато зібралося вартого хоч би власної уваги, аби перебирати, зіставляти, брати щось цінне, однак не відкидати нічого, бо все те — твоє, бо в кожному твоему епізоді, кожній деталі тебе бачили або ти здавався таким, отзке, в сукупності то і є ти сам. З відстані часу здаються не випадковими випадковості, символічними збіги, закономірними недоречності, вазкливилт дрібниці. Водночас переконуєшся в суєтності багатьох переживань, бо плин часу несе не лише тебе, щодня народжуючи тривожні початки і печальні фінали. І в тому плині важливо, не втрачаючи свого обличчя, не забувати, що будь-яке інше так само вбирає в себе власний, окремий, а тому так само унікальний світ.