В щоденній боротьбі за виживання людей дратують парламентські баталії навколо конституційної реформи. Людям важко зрозуміти, що відбувається. Проте саме боротьба за зміну системи влади визначає перспективу кожного українця. Зменшення мінімальної зарплати при розрекламованому рості економіки, брутальне обкрадання пенсіонерів, наступ на «базарний пролетаріат», нищення селянства — все це можливе завдяки не обмеженій нічим і ніким владі Президента.
Свіжий приклад: пенсійна реформа. Завдяки наполяганню опозиції у відповідному Законі передбачається перерахунок пенсій із застосуванням середньої заробітної плати за 2002 рік, що за даними Мінстату становила 376 гри. Уряд своєю постановою зменшив її на 70 гривень. Цим самим обікрадено кожного пенсіонера, щонайменше на 25 гривень. А Президент, який має право (та й обов’язок!) скасувати таке незаконне й нелюдське рішення свого уряду — мовчить. А парламент не має жодного впливу ні на уряд, ні на Президента.
Це та безліч інших злочинств нинішнього режиму можна припинити лише зменшенням диктаторських повноважень Президента, введенням пропорційної системи парламентських виборів та формуванням уряду Верховною Радою.
Як ви пам’ятаєте, Кучма багато років категорично відкидав такі пропозиції СПУ. Лише в 2002 році Кучма заговорив про реформу Конституції, маючи проте на увазі чергове посилення своїх повноважень. Коли ж у 2003 році цей план провалився, Адміністрація Президента була вимушена підтримати законопроект про зміни до Конституції, підготовлений опозицією. Але не був би Кучма Кучмою, якби у цей варіант не вставив свій інтерес — обрання Президента парламентом. Такий задум режиму позбавити народ права обирати Президента став ложкою не дьогтю, а отрути в бочці меду. Соціалісти, «Наша Україна» та Блок Юлії Тимошенко категорично виступили проти плану обрати наступного Президента руками слухняної Кучмі парламентської більшості.
Більшості, зібраної докупи шантажем та іншими методами всупереч результатам виборів.
Рішучі дії парламентської опозиції, засудження цих планів Парламентською Асамблеєю Ради Європи та Радою Європи, а насамперед повне несприйняття суспільством пової форми обрання Президента змусили режим піти на поступки. Тож 3 лютого парламент підтримав нашу пропозицію про збереження прямих всенародних виборів Президента в 2004 році. Таке голосування можна було провести лише на позачерговій сесії, інакше залишався ризик протягування через сесійний зал норми про обрання Президента парламентом, або ж взагалі втратити шанс щодо реформи владної системи. Іншими словами, пізніше, ніж 3 лютого, вирішувати справу не вдалося б, отже, диктатура була б збережена.
Соціалісти не вірять в «доброго царя». Ми проти чергового кучми з диктаторськими повноваженнями, якщо навіть його прізвище буде іншим. Тож сьогодні всі, хто не на словах, а на ділі хоче покласти край президентській диктатурі, розгулу корупції і злодійства, масових порушень прав людей, може привітати себе з першим, нехай невеликим, але переможним кроком.
Ближчим часом планується ухвалити закон про пропорційні вибори до Верховної Ради та місцевих рад. На часі також суттєве реформування місцевих органів влади, відмова від порядку призначення Києвом голів держадміністрацій. Вони повинні обиратися на місцях. Після цього буде остаточно проголосовано зміни до Конституції, які означатимуть справді демократичну зміну системи влади. Ті зміни, за які багато років виступала СПУ, за які боролися учасники акції «За Україну без Кучми», яких вимагала парламентська опозиція в ході акції «Повстань, Україно!».