«Людина — за Горьким — де система фраз». Скидається на те, шо письменник мав на оці передусім побратимів з літературного цеху. Оскільки, як би хто з них не перевтілювався і не ховався за своїх героїв, одначе інтонація, мовний лад видавав істинного речника.
Інша річ, коли цю формулу припасовувати до «системи фраз» писаних виступів, а то й цілих збірників статей політичних діячів. Особливо ж, до недавнього часу.
По-перше, всі ті виступи і «книги» писали за них колективно цілі легіони помічників та референтів. По-друге, отже, вони якщо й різнилися між собою, то тільки «стилем» нової команди дорадників.
Олександр Мороз належить до тих небагатьох політичних діячів, котрий переважно сам пише свої виступи. І — щонайхарактерніше: пише як говорить, і говорить як пише. Себто, якраз йому до лиця горьківська формула.
Це і добре, оскільки за системою фраз вгадується жива особистість автора. І водночас — вельми клопітно для самого автора, позаяк опонентам легше поціляти в «живу мішень», аніж в безособові блоки фраз, сконструйованих помічниками.
Система фраз Олександра Мороза окреслює цілісну і цілеспрямовану особистість з чітко визначеними емоційними «збоями», що характерно для натури поетичної. Навіть у «прохідних» виступах, статтях чи репліках відчувається його «его», а відтак збірники статей і виступів Мороза цікаві не тільки як суспільні чинники.
Не вдаватимусь до аналізу його політичних поглядів: вони відомі всім. Олександр Мороз — соціаліст центристського вибору. Себто, сповідує ідеї соціальної справедливості, істинного народовладдя. В деяких вузлових питаннях зближується з комуністами, особливо ж у неприйнятті концепції, за якою земля має стати товаром, себто — піти на продаж. Тут у ньому гору бере і його сільський родовід, і практика як фахівця-аграрія.
Він — за співіснування різних форм власності, і, якщо вже й за ринок, то соціально орієнтований, за обов’язкового морального і матеріального захисту тих верств населення, які опинилася на межі виживання. І якщо вже й за приватизацію — то за чесну, гласну і відкриту, аби основні надбання трударів залишилися в їхніх руках.
Олександр Мороз — державник в найточнішому розумінні цього поняття. Він — за суверенну, незалежну Україну. І, водночас, категорично відкидає вузьколобу, хуторянську модель самоізоляції від сусідів, далеких і близьких. Йому категорично ворожа русофобія і — взагалі — будь-яка фобія. Він — інтернаціоналіст в сенсі братерства з усяк сущими народами на землі.
Хотів би віддати належне Олександрові Морозу за послідовну і мужню оборону гідності солдатів Великої Вітчизняної війни, за рішучість у боротьбі з тими силами, які хотіли б наступити на священні могили наших великих предків.
Клопіт Морозові завдає і завдаватиме, як не парадоксально, його головний позитив, а саме — неординарність. Супротивники його «ловлять» і «ловитимуть» на довірливості до людей. З часом, зрозуміло ж, він стане обережнішим в доборі друзів і порадників, але в суті своїй — не зміниться.
Що особливо дратує і викликає патологічну лють в його опонентів? Те, що Мороза не можна зламати і зігнути, оскільки в будь-якій царині — чи то суспільно-політичній, чи в суто економічній, — він почувається вільно, маючи за плечима не дилетантський набір фраз, а досить компетентні знання. Це дає йому можливість «осаджувати» кавалеристські наскоки як справа, так і зліва. При чому, інколи на грані фолу. Тут уже діє емоційність його натури, що не завжди на користь автора.
Зрозуміло, що «осаджені» інколи мстять теж на грані фола. І так було та буде завжди, оскільки пересічність ніколи не прощала і не прощатиме неординарній особистості.
Борис ОЛІЙНИК