Я живу у чужому світі,
Де окремо і люди, й слова –
Не для того, щоб зрозуміти,
Що душа поруч тебе жива.
Де у мушлях ховаються зрання
Від тривоги, від злоби, від мсти.
Й світова павутина – останнє,
Що рятує від самоти.
Переплетені індивіди,
Випадковий із пазлів сюжет,
Час – німий і байдужий свідок
Усього, відбулось що, уже.
А я все ще із вами, браття,
Там, де тисячі «я» – це «ми»!
Там, де гріє сердець багаття,
Де весна – посеред зими,
Де у всіх до кожного діло,
Де за іншого – радість за край.
…Де ж ти, світе, мій світе білий,
Мій тяжкий і омріяний рай?!