Хотілося б почати саме із оцих рядків:
Я тебе цілую обережно,
Щоб не налякалася того,
Що забув я зрозумілі межі
Віку, виду і життя мого.
Або, скажімо, з цього:
Кажуть, нас там бачили, як ходимо
В теплім літі. І рука в руці.
Щось недоговорене говоримо,
А сльоза щаслива на щоці.
І це було б абсолютно справедливо, бо інтимна лірика в Олександра Мороза настільки органічна, природна, що саме вона найяскравіше визначає його в поезії, як, до речі, і в житті в цілому.
Олександр Мороз видає шосту повноформатну книжку поезій протягом трьох-чотирьох років (не багатьом поетам вдається стільки навіть написати), це книги справжньої поезії — в ній переколотилося серце, нарубцюва- лася душа, а ми при імені Мороза однак перш усього уявляємо його як політика. І не дивно, бо такий політик, що має талант і тяжку ношу — підкреслюю: талант і тяжку ношу чесного народного державотворця, що свято вірить у свою ідею, переконаний, що працює вона на народ і державу, — у нас один. Він — духовний політик, що майже недопустимо у світі і вже зовсім не вписується в ненормовані параметри політикуму українського. Бо майже всі лідери у нас — слуги бізнесу. Вони в своєму часі і в чужих руках, оскільки головний світовий бізнес (гроші) не в нас.
Дух — у нас. І оскільки О. Мороз — політик духовний, політик з базовою ідеєю народної держави України — він наш. До того ж, я вже не раз говорив і підкреслюю ще раз: як державотворець він закодований у своєму таланті, а справжній талант ні прикупити, ні перепродати ще не вдалося нікому.
Саме як талановитий народний, духовний, національний політик він виділяється у своєму часі, як білий айсберг у кипучо-каламутному рейвасі боротьби бізнесово-владних структур, що шматують Україну за всіма законами дикого капіталізму.