Новини

1. Чи можна було не допустити кровопролиття на Майдані?

Звичайно. Якби такої мети хотіли досягти влада і опозиція (нинішня влада).

Насправді, їхня мета була протилежного. Одні сподівались показати «Кузькіну мать», щоб силу влади поважали. Інші, котрі встигли очолити спонтанний протест переважно молодих людей, щоб жертвами підкреслити незворотність «революційних» перемін.

Дійсність, однак, переконує: ніякої революції і не передбачалося. Йшлося про владу для тих, хто осідлав трибуну Майдану.

28 січня 2014 року я направив листа політикам (додаю), а усно передав пропозицію: «Направте Конституційному Суду звернення 50-ти депутатів (це елементарна справа), зберіть людей з Майдану, щоб пройшли до КС. Суд за півгодини ухвалить правильне рішення. Протест Майдану буде задоволений, протистояння вичерпаним. Тим паче, рішення про дострокові вибори президента уже погоджене…».

• А чому це він звертається до всіх? Хай би лише до опозиції…, – заявив адресат, готовий одержати «кулю в лоб».

Кулі одержали більше сотні людей. Згодом іще багато тисяч.

Президенту України

      В.Януковичу

Голові Верховної Ради України

      В.Рибаку

в.о. Прем’єр-Міністра України

      С.Арбузову

Головам фракцій парламенту

О.Єфремову, А.Яценюку, В.Кличку,

О.Тягнибоку, П.Симоненку,

позафракційним депутатам

Аналіз причин політичного загострення останніх місяців та потреба врегулювання конфлікту і недопущення подібного в майбутньому вимагає термінового вирішення питання про систему влади в Україні. Висловлені у цьому сенсі пропозиції учасників переговорів у Глави держави, міркування попередніх Президентів України та повсюдні вимоги протестуючих зводяться до відновлення чинності Конституції України зі змінами, прийнятими у 2004 році. Йдеться про повернення до парламентсько-президентської форми правління.

Ситуація вимагає термінового розв’язання цієї проблеми, повернення усіх стосунків в єдине правове поле. Це можна зробити за 2-3 дні, звернувшись до Конституційного Суду з настійною вимогою відмінити свій неконституційний висновок, зроблений у жовтні 2010 року. Закономірною підставою такого висновку є «нововиявлені» обставини – висновок КС в 2008 році з цього ж питання, зроблений у відповідності з нормами Конституції України та закону про Конституційний Суд України.

Парламент може створювати нову Комісію для конституційних ініціатив, але будь-які новації до змісту Основного Закону в редакції 2004 року вимагатимуть довготривалої процедури, передбаченої ХIII розділом Конституції. Комісія може працювати над наступними змінами, зміст яких відображений у т.зв. другій частині політичної реформи 2004 року (що пройшла уже всі процедурні етапи), в концепції змін, підготовленій Конституційною Асамблеєю  за дорученням Президента України, в пропозиціях інших суб’єктів  законодавчої ініціативи. Але, це все – завдання наступного періоду, не зв’язане з нинішньою ситуацією.

Парламент зараз працює над законопроектами, зокрема, щодо амністії певних правопорушників. Це важливо, як і вже прийняті рішення 28 січня ц.р. Проте, це кроки тактичного характеру. Вони стосуються інтересів обмеженої кількості посадовців, претендентів на владні повноваження, інших фігурантів політичного та громадянського дійства. А зміст Конституції – стратегічне питання для народу і держави. Його позитивний розгляд мотивує і зміст та припинення протестів, і позицію лідерів держави та політичних партій.

Вирішення цього питання знімає реальну причину протестів, при тому проблеми виборів, функціонування органів влади і т.п., при всій важливості їх, відходять на другий план.

                 Прошу прислухатися до викладених пропозицій.

Співголова Конституційних                                                           О.Мороз

Комісій у 1996 та 2004 роках                                                              28.01.14

         

2. Чи існувала можливість зупинити криваву бойню на Донбасі?

Така можливість сформульована в домовленостях під теперішньою назвою «Мінськ – 1». Підписаний був протокол щодо змісту і строків необхідних кроків. Документ підписали уповноважені представники збройних сил Росії та України, а також керівники так званих ДНР і ЛНР, і представник ОБСЄ.

Відповідно до цього документу відводилось на нейтральні позиції і передавалось під контроль ОБСЄ важке озброєння, більше 60 керівників непідконтрольних Києву бойових груп погодились з необхідністю скласти зброю.

На той час чисельність жертв конфлікту складала близько 70 чол.

З Боку української армії документ підписував і вів складні переговори заступник начальника Генерального Штабу ЗСУ генерал-лейтенант Ю.А.Думанський (нині 54 роки, кадровий військовий з блискучою підготовкою, служив у 26-ти гарнізонах, проживає сьогодні в гуртожитку).

• Раптом одержую наказ від начальника Генштабу, – розповідає Юрій Анатолійович, – відкликати свій підпис під документом.
• Як таке можна?! Скільки роботи проведено…

Ю.Думанського повернули до Києва. Начальник Генштабу залишався несхитним:

• Там, – показуючи пальцем вгору, – сказали, щоб все продовжувалось.
• Я точно виконував доручення, передбачені умовами «Мінська». Честь офіцера для мене не пуста фраза. Подаю рапорт про відставку.

На кого «пальцем вгору» посилався Головнокомандуючий ЗСУ можна здогадуватися. Як далеко проектувався той знак – також не складно зрозуміти. Україна управляється зовні. Керуючись волею справжніх господарів, можна, виявляється, знехтувати інтересами країни.

Але ж 13 тисяч (!) жертв… І тільки з одного боку лінії розмежування… І де кінець трагедії?

3. Хіба за це не треба відповідати?

Треба. «А судьи кто?», – вустами Чацького запитував О. Грибоєдов (теперішні школярі не знають такого класика). Запитання поки-що без відповіді. Щоб вона не прозвучала,  в СІЗО закрили генерала В.Заману (котрий відмовився виконати наказ Януковича, – армією розігнати Майдан).

Напередодні зміни влади цілком очікуваними можуть бути інші «посадки», аби люди менше думали, сприймаючи світ довкола очима тих, хто присвоїв право на «істину».

А істина повинна бути без лапок.

4. У чому ж причина нашої біди?

Україна тепер – полігон у світовому протистоянні. Суб’єктами протистояння (до певної міри спрощено) є США і РФ. Головна причина протистояння – геополітичні фінансово-економічні інтереси. (Сподіваюсь, мало хто вірить в байки про відстоювання сильними світу цього «демократії» на півночі Африки, Близькому Сході, Сирії, нині у Венесуелі чи Україні.)

Донбас, його трагедія – підстава для санкцій, спроба витіснити Росію з європейського ринку енергоносіїв (оборот близько 500 млрд. євро). В тому ж руслі «боротьба» проти «Північного потоку», рупором Держдепу тут виступає українське керівництво. Хоч воно знає: проект буде здійснений, бо в тому є обопільний економічний інтерес для Росії і Європи. Розуміючи невідворотність такого результату, американські керівники соромляться виглядати комічно, доручають таку роль нашим «патріотам». Вони це й роблять, забувши, що є власний клопіт – стан і перспектива нашої ГТС, котру ще недавно вони вважали символом незалежності.

Символ виявляється ненадійний, особливо якщо на підтримку його технічного стану не вистачає коштів. Вони все десь діваються…, як і на енергетику.

Росія (її керівництво) – агресор. Так. Але санкції її… зміцнюють. Причому її послідовна орієнтація на імпортозаміщення виводить Україну за межі технологічної кооперації. В багатьох аспектах економіки Україна Росії уже не потрібна, а Європі такою зайвою і була. Залишається хіба пропагований нинішніми зверхниками примітивний щодо змісту і реакційний щодо перспективи курс на «потужну аграрну державу». Треба іще продати землю, тоді такою «потужною» вона стане і без українців. І без своєї державності.

Чи виграють від нинішнього розвитку ситуації суб’єкти згаданого протистояння? (Про Україну не йдеться, вона втрачає багато, майже все, починаючи з населення.) Ні, не виграють. Борис Олійник писав: «Виграють треті». (Це – поза запитанням виборців.)

5. Ви сьогодні, як люблять висловлюватися «продвинутые» політологи, не в політичному тренді. Це наслідок подій тринадцятирічної давності, коли Ви пішли під Партію Регіонів. Ви не вважаєте тепер помилкою той крок?

Спочатку визначимось щодо висловів. Я ні під кого не «ходив». Створення антикризової коаліції в складі СПУ, КПУ та Партії Регіонів, – моя ініціатива і моя організація. «Беру відповідальність на себе», – заявляв я ще влітку 2006 року.

З іншого боку, це був крок вимушений. «Водити козу» по Києву впродовж трьох з половиною місяців після парламентських виборів і не створити так звану демократичну коаліцію (БЮТ, НУ і СПУ)… критично сприймалося виборцями, що жили «майданними» враженнями дворічної давності. Що за два роки багато чого змінилося, найперше у стосунках Ющенка і Тимошенко (згадайте хоч кризу 2005 року і відставку уряду Ю.Т.), що їхні партії однаково боролися проти СПУ під час кампанії 2006 року, про це люди не знали, точніше, не бажали знати. Для соціалістів же різниці між БЮТ, НУ і ПР не було, їхнє ставлення до механізмів приватизації, реформування економіки і земельних відносин, до свободи слова і, особливо (!) до системи влади та суті Конституції, також до долі кожної людини було однаковим. Згодом це багато разів підтверджено практикою.

Однаковість проявилася в бажанні створити коаліцію «на двох»: ПР+НУ. Угода про це, підписана тоді між ПР і НУ є не лише у мене. Ініціативу проявляли бізнесмени з обох сторін. В.Ющенку хотілось при тому зберегти лице, все ще освітлене помаранчевим Майданом (Ющенка, на жаль, на президентський трон допомогли провести соціалісти під ним підписані умови, від яких він відмовився, переступивши поріг на вул.Банковій).

Для збереження реноме потрібно було зробити «зрадниками» соціалістів, мене в першу чергу, нездатного сприймати стратегію В.Ющенка. «Стратегія» ж була не складною:

а) не пропустити ЮТ до газової труби, там уже освоювалася нова «сім’я»;

б) повернутися до змісту Конституції в редакції 1996 року.

Погодитися з такою комбінацією не можна було. Я запропонував В.Януковичу (його на той час перемовники з НУ, як він висловлювався, «кинули»). Антикризова коаліція була створена і за кілька днів парламентська криза майже вщухла. Майже, бо такий склад коаліції не влаштовував Ю.Тимошенко з її орієнтацією на посаду Прем’єра. Як висловлювався Р.Безсмертний: «…до 06.07.06 Юлія Тимошенко була проблемою В.Ющенка, тепер – Мороза і Януковича».

Цитую Романа Петровича зі стенограми наради у Президента, що відбулась 12.07.06 (сподіваюсь, вона збережена у АП). Там присутні були: В.Ющенко, О.Мороз, Ю.Єхануров – в. о. Прем’єра. А також від ПР: В.Янукович, М.Азаров, В.Рибак, А.Клюєв, Р.Богатирьова; від НУ: М.Мартиненко, О.Івченко, Б.Тарасюк, Р.Зварич, О.Рибачук, І.Васюник, В.Стретович, А.Кінах, Р.Безсмертний; від СПУ: С.Матвієнков.

М.Азаров, вважаючи неприйнятними деякі умови подальшої співпраці, висловлені В.Ющенком, висловився буквально так: «Компромис надо искать… не на конфликтах. Мы раньше рассматривали документ НУ+ПР, на Политсовете согласовали, готовы были к коалиции в формате «2-х». К сожалению, не получилось. Это факт.

Мы за диалог в парламенте, но не через сирены».

Його підтримав В.Янукович:

«…Ми були в переговорному процесі, проводили консультації. Зробили політичну заяву, що хочемо створити коаліцію з НУ. Відповіді нема…

Переговори велись, ніби ховаючись від суспільства. Це принижувало нас… Мене почали звинувачувати: «нас кинули…».

В.Ющенко говорив як завжди обтічно, узагальнено:

«…Демократію треба плекати і передати по естафеті. Є очікування виборців… Це було зобов’язання [?!] перед суспільством. [Йшлося про демкоаліцію. В.Ю. забув, що їдучи в США, оголосив про перспективу БЮТ і СПУ, а повернувшись, почав виступати інакше… О.М.] …Були важкі переговори, робота над угодою. Пройшли складну дорогу. І були завжди питання: а як з ПР?

Ми змушені були пройти перший сценарій з розрахунку: виживе – виживе, помре – помре. Паралельно вели консультації з ПР…

…Потрібен механізм входження в коаліцію, який не травмує людей…».

Користуюсь довгими цитатами, бо питання було складним. В своєму слові я підкреслив, що можливості об’єднання суспільства є, що в Уряді третина місць зарезервована для НУ. Такий варіант підтримали інші, зокрема, А.Кінах. Погодились, що слід підготувати угоду про співробітництво.

Буквально останні фрази:

В.Ющенко: – Гармонія інтересів потрібна.

Ю.Єхануров: – Потрібен договір про ненапад.

О.Мороз: – Це форма стосунків між владою і опозицією.

В.Рибак: – Новые выборы помогут объединить Украину? Нет. Они усугубят рану.

Б.Тарасюк: – Розпочати роботу… з присяги суддів Конституційного Суду.

В.Стретович: – керуватись Біблією.

Так було. Всі інші деталі свого часу ставали набутком гласності. Для покоління, що лиш тепер включається в політичне життя, вони невідомі і, напевне, нецікаві. Для старших залишились різні відголоски, на зразок «…щось там було». «Щось» – зокрема, брехня про хабар для соціалістів. Цей «аргумент» використав О.Ляшко, покладаючись на нібито інформацію Ю.Тимошенко. Коли суд визнав за наклеп сказане майбутнім радикалом, навіть Ю.Т. підтвердила, що він скористався матеріалом із якогось, нікому не відомого, сайту.

Істину обоє нехай з’ясують вже на Святому суді, але базарна плітка не раз іще піднімалась на поверхню політичного болота різноманітними «пророками». І впливала на свідомість обивателя, що звик тицяти пальцем догори, мовляв, «там усі однакові».

Ні, не всі. Доводити це в українських реаліях важко, особливо тепер, в час розгулу брехні, хабарництва і фарисейства.

6. В інтерв’ю «Бульвару Гордона» Ю.Луценко сказав, що він очолював соціал-демократичне крило в СПУ.

Допускаю і таке. Правда, в Соціалістичній партії ніяких «крил» не існувало. Хіба-що не здатних до лету, без оперення.

…В 2005 році кілька соціалістів потрапили у владу (Ю.Луценку та О.Баранівському протекцію у президента зробив П.Порошенко. С.Ніколаєнко, В.Семенюк, В.Цушко і С.Бульба рекомендовані Політвиконкомом СПУ). Після наради активу в Будинку кіно Ю.Луценко запропонував групі однопартійців зайти у пивний бар напроти Будинку. Місця він, схоже, знав.

Його тост був пафосним, на зразок: «…Ми вилітаємо з гнізда… і т.д.». Я відповів, що змалку, пасучи корову, пізньої осені бачив у оголених кущах пташині гнізда. Там навіть пір’я не було, лише послід. Отож, давайте берегти добру згадку про себе.

Як у воду дивився.

1. Президент з повноваженнями, присвоєними 2-м главою держави, і розширеними його наступниками – найбільше зло України. Чому?

Інститутом Президента влада в Україні узурпована. Створена ним адміністративна вертикаль є фактично виконавчою владою, але не підпорядкованою Кабінету Міністрів. Держадміністрації не займаються економікою, не відповідають за її стан. Вони – головні суб’єкти адмінресурсу, дикунського витвору, що підмінює роботу рад, нищить виборчі права громадян. Тут середовище розвитку корупції, злодійства, безкарності. Народ не впливає на формування адміністрацій, не контролює їх роботу. Отже, він – не джерело влади (як записано в Конституції).

Україна управляється з-за кордону. Інструмент управління – інститут Президента. Наслідки катастрофічні. Систему влади треба змінити, від інституту президента відмовитись. Можливість для того – вибори.

2. Ніхто із заявлених «рейтингових» кандидатів скасуванням інституту Президента займатися не буде. Тим часом втрачається держава.

Своє завдання бачу таким:

зміцнення, захист і розвиток України суверенної, демократичної, соціальної і правової держави, головне завдання якої – забезпечення прав і свобод людей, послідовне зростання якості їх життя, входження України в число найуспішніших країн світу. Це і є національна ідея. Її не треба вигадувати. Вона виражена в ст. 1 Конституції України.

3. Послідовність оновлення державності:

• вибори президента;
• в 3-місячний термін оголошення Всеукраїнського референдуму для ухвалення уточненої редакції чинної Конституції України. Там передбачено:
• скасування держадміністрацій;
• виборність керівників районів і областей;
• забезпечення економічної, фінансової і кадрової спроможності рад депутатів;
• позаблоковий статус України (на зразок Австрії та Фінляндії)
• земля сільгосппризначення і надра належать українській державі;
• в піврічний термін ухвалюються закони, внесені президентом, які гарантують збереження і розвиток України. (При відмові парламенту – дострокові вибори);
• створення трибуналу для розгляду відповідальності посадовців за геноцид українського народу в 1991–2018 рр.;
• підписання законів про імпічмент Президента та про спеціальні слідчі комісії.

4. Одночасно дії Президента будуть спрямовані на припинення війни на Донбасі, повернення всіх територій під юрисдикцію України. Україна – полігон в геополітичному протистоянні. «Полігоном» ніхто, крім нас самих, не займатиметься. Війна потрібна сторонам цього протистояння, але не Україні.

В Мінських угодах є напрямок, потрібний для встановлення миру, початку консолідації суспільства, об’єднання територій країни. Це – статус регіонів. Але зробимо «особливий» статус однаковим для всіх областей України. Нова система влади разом з проголошенням нейтрального статусу України на основі референдуму створює нову базу переговорів на Сході і Заході. Мир буде встановлений без жодних поступок щодо суверенності України, без крові і нових жертв.

5. Основні законодавчі ініціативи нового Президента – юридичне та організаційне забезпечення оновленої державності:

• Законом про оподаткування передбачається не менше половини усіх зборів залишати на території області (районів, населених пунктів) в розпорядженні виборних органів влади. Це фінансово-економічна основа самоврядності. Єдина відкрита електронна система сплати податків і зборів виключатиме контакт платника з податківцем.
• Центральні органи влади відповідають за формування всіх міністерств і відомств, за діяльність Генпрокуратури, Національного банку, МЗС, Міністерства оборони, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, МВС (з функціями, як у ФБР в США).

Решта владних функцій передається у відання виконкомів місцевих рад, під їхню відповідальність.

• Запроваджується виборність суддів і щорічна ротація складів Вищого та регіонального судів. Відновлюється статус народних засідателів.
• Встановлюється порядок проведення щорічних вотумів довіри представникам влади (в т.ч. депутатам і суддям).
• Проводиться майнова люстрація посадовців.
• Ухвалюється Закон про вибори до Верховної Ради України (проект О.Барабаша, підтриманий Асоціацією народних депутатів усіх скликань), без прохідного бар’єру, з відкритими списками. Депутат і його сім’я проживають в окрузі. Чисельність парламенту – з розрахунку один депутат на 65 тис. виборців, 385 чол. приблизно.
• Голосування на всіх виборах лише з електронною ідентифікацією голосуючих.
• Здійснюється перепис населення.
• Запроваджується довічне ув’язнення для корупціонерів і хабарників без права застосування амністії. Це стосується і президентів, і депутатів, і суддів (тих, що приймають неправомірні рішення), працівників фіскальних органів, службовців правоохоронних органів і всіх силових структур, а також нотаріусів та державних реєстраторів.
• 6-місячним терміном обмежуються строки розслідування та судового розгляду кримінальних справ.
• Проводиться ревізія наявних в країні ресурсів і резервів.
• Терміново розробляється стратегічний план розвитку економіки на 15-20 років. План затверджується законом. Передбачаються щоквартальні звіти виконання стратегії розвитку країни.
• Вводиться правило підвищеного фінансування на кожен бюджетний рік 3-5 пріоритетних галузей.
• Реалізується найбільший у Європі проект Балтійсько-Чорноморського водного шляху (інвестори є).
• Створюються умови гарантій права власності (досвід Естонії), стимул повернення капіталів – стабілізатора економіки і банківського сектора, пільгового (для вітчизняних і зарубіжних інвесторів) середовища вкладання капіталів в реальну економіку.
• Одночасно здійснюються заходи деофшоризації економіки (в т.ч. примусові до тих, хто таким чином уникає оподаткування).

Запроваджуються умови для залучення іноземних інвестицій, гарантій для інвесторів.

За 3-4 роки ринок України стане найбільш привабливим для капіталовкладень і найбільш масштабним у Європі. Одна з гарантій того – в державі ніхто не крастиме, чиновницький рекет буде ліквідовано.

• Всі правоохоронні органи та СБУ позбавляються права контролю за будь-якою підприємницькою діяльністю, обов’язковим і відкритим стає декларування доходів їхніх співробітників. Це одна з умов для формування і розвитку підприємництва, створення середнього класу.
• Завершена розробка концепції земельних відносин. Її головні моменти:
• Тільки держава має право придбати паї на землі сільгосппризначення.
• Викуплені землі передаються в розпорядження місцевим органам влади з наступною орендою користувачами.
• Договори оренди завіряються органом місцевої влади та реєструються в територіальному відділенні відповідного державного органу. В договорі фіксується показник родючості ґрунту. Вводиться обов’язкове страхування родючості ґрунту.
• Для відновлення родючості ґрунтів орендар зобов’язується займатися також тваринництвом чи птахівництвом (приблизно 1 «умовна корова» на 3 га землі).
• Місцеві органи влади на території своєї юрисдикції формують не менше 3-х лотів (розмір не більше 1000 га) на здачу землі в оренду. Право оренди тут має лише орендар, зареєстрований місцевим органом влади.
• Великі аграрні кампанії можуть орендувати в кожній області не більше 5000 га землі, в державі – 120000 га, реєструючи відповідно кожен лот.
• Право оренди стає предметом застави.
• Законом визначається зональний показник оподаткування землі, приведений до 1 га площі, однаковий для різних суб’єктів господарювання.
• На 10 років звільняються від оподаткування фермери, що утримують (наприклад) 30 корів.
• Передбачені інші пільги для працюючих у селі (бюджетне забезпечення будівництва житла, у кожному селі школа (ФАП…, пільгове оподаткування для фермерських господарств, що забезпечують роботою місцевих жителів…).
• Передбачається Закон про розвиток енергетики України, виходячи з пріоритетності цього напрямку, нероздільності усієї системи енергетики, виключно державної власності на її об’єкти, мережі і т.п.
• Відновлюється монопольне право власності народу (держави) на газ, нафту, інші поклади, землю, воду, ліси і т.д., відповідно до Конституції України. Розробка і використання ресурсів дозволяється на умовах концесії.
• Встановлюється мінімальний соцпакет продажу енергоносіїв за собівартістю на душу населення (на міське і сільське населення – різні). Їх собівартість має визначатися собівартістю видобутку та постачання енергоносіїв українського походження.
• Принципово змінюється порядок соціального захисту. Організовується система державного страхування замість втручання державних чиновників. Страхуванню підлягає:
• надання медичної допомоги (при поверненні в медицину системи Семашко);
• сирітство;
• нещасні випадки, інвалідність;
• безробіття (ліквідовується фонд зайнятості);
• ризики в підприємництві;
• заявлені обсяги видобутку покладів;
• ризики забруднення довкілля і т.д.
• Бюджетні установи та організації, юридичні особи з часткою державної власності, обслуговування делегованих державою функцій забезпечується лише державними банками. Це – майже половина ВВП, що дає змогу здешевити до 10% кредити, надійно розвивати економіку.
• Буде наведений законний порядок на митниці, в експортно-імпортних операціях. (Ціни світових бірж або не нижче за середні в Україні, електронна обробка даних транзиту, відповідно додаткові обов’язки для зарубіжних представництв України.)
• Введення державної монополії на оптову торгівлю спиртом та тютюновими виробами (досвід ФРН).
• Державні закупівлі спрямовуватимуться переважно тільки на вітчизняні товари і послуги.
• Для державного прогнозування передбачається введення обов’язкового виробничо-фінансового планування всіма державними суб’єктами підприємницької діяльності, не державними – на добровільній основі.
• Благоустрій населених пунктів та розвиток об’єктів життєзабезпечення – лише при підтримці їх місцевими референдумами.
• Всі реєстри будуть об’єднані в єдиний державний реєстр.
• Змінюється ставлення до проблеми боргів по заощадженнях громадян до 1992 року, пільгових позик тощо. Протягом 5 років кошти будуть повернуті громадянам або їх спадкоємцям.
• Внутрішня політика в усіх сферах життя людей (економіка, підприємництво, освіта, культура, побутове обслуговування, спорт, дозвілля і т.п.) виходитиме найперше з інтересів молоді.
• Припиниться злочинне експериментаторство в освіті. ВУЗи фінансуватимуться з джерел держзамовлення, контрактного навчання, власної наукової діяльності. Готуватимуться спеціалісти, що насправді необхідні розвитку економіки, взагалі країні.
• Держбюджет повністю фінансуватиме науку проривних напрямків.
• Забезпечуватиметься бюджетне фінансування повної комплектації контрактної армії. За прикладом Ізраїлю та Швейцарії запроваджуватиметься багаторівнева система оборони.
• Дитячі будинки переважно перетворені будуть на військові ліцеї-інтернати для хлопчиків. За бажанням, їхні випускники одержуватимуть роботу в правоохоронних структурах або збройних силах.

Для дівчаток – ліцеї-інтернати, де будуть предмети з медичної підготовки, ведення господарства тощо.

Разом з однодумцями займаюсь створенням політичної лівоцентристської європейської платформи. Її завдання – збалансувати (проти лібералістів – лише вони в сьогоднішній владі) політичне середовище, забезпечити представництво в парламенті, яке займатиметься проблемами народу, а не забаганками олігархів.

Мета платформи – захистити і утвердити державність України, відродити соціальну функцію держави, встановити соціальні обов’язки бізнесу.

Через рік-півтора після виборів держава почне успішно розвиватися під впливом громадян. Від інституту президента можна буде відмовитись. Референдуми, парламент, уряд і суд забезпечуватимуть єдину владу при розподілі її функцій на законодавчу, виконавчу і судову.

Це шанс для порятунку України.

Вірте собі, а не платним агітаційним засобам масової інформації!

 

Ваша доля і доля країни залежить від совісті кожного.

                                                                                                      Олександр Мороз

На брифінгу для ЗМІ він оприлюднив основні тези своєї програми «Вибір майбутнього», одним із пунктів якої є ліквідація інституту президентства у його нинішній формі.

Зокрема, О.МОРОЗ вважає, що Україні потрібно змінити систему влади, суттєво обмеживши повноваження Президента. «Порятунок для України у зміні системи влади, у відмові від інституту президентства у тому сенсі, яким він є сьогодні. Ми повинні, якщо вже говоримо про європейський вибір, наближатися до тієї моделі державного управління, яка характерна для європейських країн. Наша ж система влади запроваджена ханом Батиєм, і зараз відбувається не децентралізація, а навпаки – зміцнення централізації влади. А це – основа корупції, яка в перспективі нічого не несе», – сказав лідер Соціалістичної партії під час брифінгу для преси у кулуарах ЦВК.

О.МОРОЗ наголосив, що Соціалістична партія орієнтується на потреби людей, які не згодні пасивно спостерігати за тим, як Україна наближається до катастрофи, а вимагають правди і справедливості. «Сьогодні наша країна гине в популізмі. Неймовірно загострилася небезпека втрати держави взагалі. Усвідомлюючи жахливі наслідки всього цього і прагнучи відновити державність, зберегти Україну, як суверенну, демократичну, правову і соціальну державу, я погодився з пропозицією з’їзду, – балотуватися в Президенти», – зазначив О.МОРОЗ. 

Він також додав, що нині задовольнити громадські запити і настрої здатна лише ліва, лівоцентристська політика, яка можлива з потужною участю соціалістів у владі. Тому, за словами О.МОРОЗА, 12 січня на VI позачерговому з’їзді Соціалістичної партії була підтримана постанова «Про потребу створення політичної лівоцентристської європейської платформи», в основу якої покладено соціалістичну «Декларацію свободи і справедливості в Україні».

Відповідаючи на запитання журналістів про те, чому Юлія ТИМОШЕНКО боїться конкуренції з боку О.МОРОЗА, лідер соціалістів підкреслив, що, ймовірно, через те, що він знає багато про неї як «політика-популіста». «От вона пише на біл-бордах, що вдвічі зменшить тарифи. Звісно, можна спочатку підняти тарифи у дев’ять разів, а потім їх начебто зменшувати. Це чистий популізм, проти якого  і потрібно боротися», – наголосив О.МОРОЗ.

Нагадаємо, що 21 січня на прес-конференції в Києві, присвяченій презентації результатів соціологічного дослідження Центру соціального інжинірингу РАНД на тему «Соціальні та електоральні очікування українців від виборів-2019», політолог Сергій ГОДНИЙ заявив, що одним із найголовніших конкурентів Ю.ТИМОШЕНКО під час президентської виборчої кампанії може стати саме О.МОРОЗ. «Він є її політичним ровесником. Але на відміну від ТИМОШЕНКО, не заплямований корупційними скандалами, чого не скажеш про Юлію Володимирівну», – наголосив експерт.

Саме таке рішення прийнято сьогодні на засіданні Політичної ради «Соціалістичної партії Олександра Мороза».

Про це Олександр Олександрович заявив в ефірі політичного ток-шоу “Пульс” на телеканалі “112 Украина”.

Зокрема, усі члени партії одноголосно підтримали рішення рекомендувати з’їзду партії висунути Олександра Мороза кандидатом у Президенти України. Крім того, це єдина кандидатура, що буде висунута від соціалістів України, оскільки на засіданні прийнято рішення про спільну співпрацю на політичній арені з Соціалістичною партією (голова М.І.Садовий), окрім самозванців, які рейдерськи присвоїли собі це звання.

Також, сьогодні усі члени Політичної ради одноголосно підтримали за основу проект доповіді з’їзду та проект Декларації свободи і справедливості в Україні для створення єдиної лівоцентричної європейської політсили в державі.

Вже на 12 січня 2019 року заплановано проведення VI позачергового З’їзду «Соціалістичної партії Олександра Мороза», до порядку денного якого внесено питання спільного кандидата в Президенти від соціалістів. Також, буде розглянуто та підтримано проект передвиборної програми кандидата в Президенти.

Олександр Мороз зазначив, що згода в Президенти – це реакція на ситуацію в державі. «Сьогодні наша країна гине в популізмі. Ситуація спонукає громадян залишати свою державу, сім’ї, шукати порятунку за кордоном.  Державне та суспільне майно розкрадається шаленими темпами, люди не бачать ніякої перспективи. Загострилася небезпека втрати держави взагалі. Усвідомлюючи жахливі наслідки того і прагнучи відновити державність, зберегти Україну, як суверенну, демократичну, правову і соціальну державу, я погодився з пропозицією для зїзду, – балотуватися в Президенти », – наголосив Олександр Мороз та додав, – «крім того, я зроблю все, щоб створити єдину лівоцентричну європейську платформу, що дасть перспективу відродження соціальної функції держави (і бізнесу теж), створити умови людям відстоювати свої соціальні права, витягти суспільство з тієї безнадії, в якій воно перебуває останні роки. Оскільки знаю, що жоден з існуючих кандидатів цього робити не буде, а лише, як завжди, обіцяти. Потрібно швидко встановити мир і будувати Європу в Україні, а не шукати її за межами Батьківщини».

Ще з давніх часів діяло правило: під час олімпійських ігор припинялися будь-які війни. Великий спорт виконував важливу миротворчу місію, правило дотримувалось, честь цінилась по-справжньому, кров не могла проливатись, адже лунало: «О, спорт! Ти – мир!».

Відголоски благородної традиції в 1980 році розкололи московську олімпіаду. Престиж Радянського Союзу постраждав через недалекоглядність ортодоксального керівництва, в інформаційному просторі відкрилася величезна ніша, через яку нагніталися нові і нові аргументи, все завершилось знищенням держави.

Можливо варто було б сприймати такі наслідки попередженням і для нинішніх владців? Он сочинська зимова олімпіада супроводжувалась кровопролиттям у Києві на майдані. Одні винуватці трагедії зникли з політичної арени, з іншими це станеться згодом. Станеться обов’язково, бо традиції цивілізаційного значення встановлюються і перевіряються життям.

Місце теперішнього чемпіонату світу з футболу визначено давно. Якщо країни – учасники не зважили на анексію Криму, на причини і суть трагедії Донбасу, то це – підстава для деяких висновків:

1. Сучасна глобалізація і революція в комунікативних можливостях дозволяють маніпулювати принципами задля задоволення комерційних вигод. Мораль поступається наживі, це матиме негативні наслідки в багатьох аспектах міжнародного життя.
2. Авторитет України зусиллями її влади підірваний настільки, що її правами і честю в міжнародному співтоваристві дозволено безкарно нехтувати.
3. Якби ми пробилися на чемпіонат зі своєю збірною і заявили про неучасть у ньому, на це ФІФА та інш. змушені були б зважити. Отже, спортом треба займатися по-справжньому. Оскільки Україна такої змоги не добилася, заявами відповідного змісту ми фіксуємо свій стан, не кращим чином популяризуючи державу.
4. Їхати чи не їхати на чемпіонат нашим уболівальникам, – питання моралі кожного. Робити з цього політико-ідеологічну кампанію запізно і малоефективно. Для формування атмосфери патріотизму достатньо інших сфер суспільного життя (оборона, подолання корупції, успіхи в економіці, науці, спорті, культурі…), ці сфери заповнені байдужістю з боку влади і політичного середовища.
5. Телевізор та Інтернет дозволяють задовольняти спрагу на футбол щирих уболівальників. Дивімось провідні матчі по-суті гри, поза політичним обрамленням. Деякі з них можуть бути унікальними. Вони запам’ятаються, як гра Пеле в Швеції у 1958 (здається) році. Недолугі ж правителі, що нехтують життєвими потребами людини – миру, добробуту, впевненості в завтрашньому дні, в праві на радість – підуть у небуття.

О. Мороз

Змушений зробити коментар щодо моєї участі у заході «Коронація слова» та висловитись щодо різних публічних тлумачень того, що там відбулося.

По-перше, на нагородження відзнакою мене настійно запросило подружжя Логушів. Виявилось, не для того, щоб відзначити мою творчість, а щоб здійснити продуманий публічний напад, продемонструвати, зокрема, прислужництво перед владою (мій докір про брак її уваги до культури не потребує підтверджень). Логіка подальших подій: поширення спотвореної інформації у ЗМІ, безпідставні обвинувачення «патріотів» тощо.

Все це традиційно, безпідставно і примітивно. Я ніколи не спекулював своєю патріотичністю. Те облесливо роблять інші: або «люблять» Україну з далекої відстані, або ж земляки лементують про те саме, щоб ніхто не згадував про їхні попередні гріхи. За роки перебування у Верховній Раді (на посаді Голови, зокрема), та й загалом в житті – я робив лише те, що випливало з інтересів нашої Батьківщини. Як би хто не намагався перекручувати факти – мета моєї діяльності на посаді Голови Верховної Ради України зводилась до послідовної політики державотворення та становлення України як демократичної, суверенної держави з європейською системою влади!

Нагадаю для блогерів та журналістів, котрі перекрутили те, що відбулося на заході «Коронація слова», – я ні перед ким не вибачався (не було за що і перед ким), позицію не змінював, був і залишаюся патріотом України. Не соромлюся також за жоден день роботи «радянським функціонером», залишаюсь при тому українським політиком, одним з співавторів Декларації про Державний суверенітет та Акта про незалежність України. Для тих, хто не дочув, повторюю слова, що прозвучали на «коронації»: у мене гріха перед Україною і народом немає!

По-друге, щодо моєї «участі» у розвитку сепаратизму в Криму. Дійсно – 17 березня 1995 року, будучи Головою Верховної Ради, за моєї ініціативи було зупинено сповзання до сепаратизму, – парламентом скасована посада президента автономії та зупиненні спроби проголосити суверенну державу – Республіку Крим. Це факт. Варто пам’ятати, що збереження статусу «автономії» півострова вимагала логіка подій становлення молодої держави – існувала загроза втрати півострова ще на зорі нашої незалежності. Про це детальніше говорив у одному з інтерв’ю перший Президент України Л.Кравчук. Для тих, хто цього не розуміє або не пам’ятає, нагадаю, що на початку 90-тих збереження Криму у складі України вимагало серйозної політичної та дипломатичної роботи, а не патріотичної тріскотні. Як здавали Крим (чи продавали) теперішні «патріоти», – окрема розмова. Для неї ще буде час.

Антиукраїнську політику ні я, ні очолювана мною Соціалістична Партія ніколи не проводили, всі документи партії оприлюднені. Олігархам та іноземним спецслужбам, як дехто з критиканів, ми не служили.

Нісенітницею, звичною для нього, є заява А.Ніцоя про «блокування» мною державного статусу української мови. Брехня спростовується хоч би стенограмою засідань Верховної Ради, – мною 17 (!) разів поверталася на голосування ст.10 Конституції України. Я справді непогано знаю російську мову, часто користуюсь нею і не тому, що так робили Шевченко, Гоголь, Короленко і… багато інших. Звичайно, більшість моїх віршів та прозових творів написані рідною мені українською. Маю чимало лауреатських відзнак, хоч їхнім здобуттям ніколи не переймався (на противагу «патріотам», що ніяк не складуть собі ціни). З метою популяризації української культури на громадських засадах більше 11 років веду авторську програму «Обличчям до вогню» на радіо «Культура».

По-третє, щодо моєї причетності до влади. Я не був у виконавчій владі – тому, на жаль, не мав змоги вплинути на втілення багатьох рішень та задумів, які потребує наша держава! Так, я був депутатом Верховної Ради та її Головою, мав фракцію однодумців (14-32 чол. в різні часи), але фактично завжди був в опозиції до політики президентів та його призначенців! І доти, поки головною метою людей при владі буде особиста нажива, а не інтерес суспільства – доти я буду в опозиції до такої влади та буду її критикувати, боротися за зміну її системи! Боротися проти її антисоціальної політики, тупої антинаціональної політики, проти дешевого популізму, проти політичних замовних злочинів (щодо журналістів, зокрема). І, в тому числі, проти того, що влада абсолютно забула про потребу підтримки української культури та мови!

Від Вас, шановні «патріоти», «блогери», «суспільні діячі», чомусь не чути критики влади за таку її «проукраїнську політику». Тому, напевне, моя позиція вам не до вподоби.

Впевнений, пройде час і суспільство побачить, хто боровся за правду і справедливість, а хто імітував боротьбу!

На обкладинці однієї з моїх збірок є строфа, котра відображає суть сказаного вище:

«У мене доля перекотиполем

І не була, і бути не могла,

Бо серцем, бо за правду щирим болем

Вона до України приросла!»

О.Мороз

Я не став би оцінювати вибраний метод так званої очної ставки В.Януковича з беркутівцями. Це справа слідства і суду. Але «ляп» із доставкою затриманих до суду – зразок дискредитації держави. Він обов’язково буде використаний недругами України. Не знати цього не могли представники влади. Тим більше, що коментар щодо можливості такого моменту в судовому засіданні попередньо зробив і Генпрокурор.

Треба мати на увазі, що абстрактних «активістів» (що блокують СІЗО) не буває. Вони когось обов’язково представляють, і тому повинні відповідно іменуватись. Юридичні нюанси допиту підозрюваного чи очної ставки суб’єктів злочину – предмет спеціалістів. Сумнівно, щоб всі «активісти» були досвідченими юристами. Тоді:

• хто є диригентом дійства?
• чий інтерес виражають вони?
• як все це впливає на встановлення істини?
• чи зацікавлена влада в установлені істини?

Ці питання потребують відповіді.

О. Мороз